Я ниткой с шёлка,на чистом,белом полотне,
Узоры вышивки,крестом,руками вышью на канве...
Как жизнь в переплетеньях,кресты на ткань ложатся,
Так мысли,серца моего,Господь,к Тебе поспешно тороплятся.
Что в жизни ждёт меня ёще?Что будет впереди?
Тебе,мой Бог,открыты в списке жизни все мои пути...
Мою,Ты без препятствий,тайную завесу жизни открываеш,
И только Ты,Великий,мне в пути так бесскорысно помогаеш.
Ты знаеш всё как было,Ты знаеш всё как будет,
Ведь в мудрости Своей вовеки Ты пребудеш.
Ты знаеш дни,когда без силы я паду,
С любовью шепчеш: "Дитя,доверся Мне,тебя Я понесу".
Ты знаеш боль мою,мою Ты радость ощущаеш,
Ты в теле был земном,Ты знаеш век усталость.
Ты предан был людьми и серце так Твое сжималось,
Рука Твоя,пробитая рука,на них с благословеньем опускалась.
Ты знал всё наперёд и с этим жил любья,
А я боюсь...не зная,что мне принесут года...
Жизнь приготовила мне то,чего совсем я не хотела,
Ведь план был Твой таков,что б на кресте,Великий я Тебя узрела.
Прочесть мне надо было коды вложены в Голгофскую канву,
Что б ближнему могла я принести любовь Твою.
И твёрдо знаю,Ты испытанья сверху сил моих не даш,
Люблю...услышу снова,когда придут ненастья я в своих ушах.
Отставлю в сторону расшиту шёлком я канву,
В молитве благодарной серце ,пред Тобою,преклоню.
За терном,вечный,вышитый узор Твоей любви,
В которой благодать течёт у каждой капельке крови...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
