Подвиги великих, маяк из прошлых лет
С годами он не меркнет, лишь ярче его свет.
Сыны дерзновенные лежат в земле сырой,
Но души павших воинов ведут нас за собой.
Страницы книг истории пропитаны слезами,
Ошибками героев и славой их признания.
Там звон клинков отважных и выстрелы слышны
Недрогнувшей рукою исписаны листы.
О, Боги – покровители были так добры,
Когда попутным ветром благословляли вы.
Одаривали щедро и были благосклонны,
Но горе непокорным, вы в гневе непреклонны.
Сметая огнем ярости все на своем пути
Нигде от вас не спрятаться и некуда уйти.
Сам Цезарь с Клеопатрой не убедили вас
Вы их лишили милости, вы им не дали шанс.
Ахилл отважный воин, вас только забавлял,
Когда в боях жестоких почет себе искал.
Стрелой прервали дерзкого, чтобы не ровен час
Душа его бесстрашная бродила среди вас.
Зачем мы ищем истину, где нет ее подавно,
История безликая, творения бесславные.
Когда толпа народа, берет бразды правления,
Страницы запестреют кровавыми вкраплениями.
О, дева Орлеанская, войною одержимая,
Твой подвиг был великим, деяния красивые!
Горячие объятия последний твой рубеж,
Прекрасная и юная в таинстве завес.
Листая книги древние, сей дар благословенный
Черпаем силу предков и учимся смиренью.
Мы познаем их тайны, секреты раскрывая
Пред вами дерзновенные, голову склоняем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
