Здавалось, що – той кволий вітер?
А він берізкам сльози витер,
Розпухлих бруньок скрегіт слухав,
І трепетно на рани дмухав,
Аж поки присудам повинна,
Клейка, зворушливо-невинна
У світ проклюнулася зелень.
І раптом вулиці поселень
Перетворилися в алею
Поміж Єдемом і Землею.
Де бруд, буденність, правда гола?
Тремтить від ніжності довкола
Живе і навіть скам’яніле.
...Є ті на світі, що зуміли
Суди земні перетерпіти
Лише тому, що сльози витер
Їм хтось тендітною рукою.
Він не шукав собі спокою.
І не казав, що хата скраю,
“Хіба ж я більше інших маю?!”
У небайдужності є влада
В рай ад земний перетворити.
Чутливість серця – не посада.
Це - вибір слухати й служити.
Від добрих слів мудріють люди.
Звершити може дотик чудо,
Коли зникають касти, ранги,
Розгойдуються бумеранги
Добра, любові і посвяти.
Буває треба не багато,
Щоб зберегти в cтражданнях мужність:
Лиш тільки - ближніх небайдужність.
04/06/07
Комментарий автора: Вірш присвячений Наталі Булан, місіонерці з Волинської місії "Голос Надії" і всім місіонерам.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Он знал - Наталия Минаева Это одна из живых историй. Есть такие, что невозможно поверить в это. Может написно не совсем гладко. Не судите строго. Но я знаю эту боль, хотя эта история не из моей жизни. Она из жизни женщины. Каждой из нас. Может наш голос удержит юных от не своей любви. Может мы научим их ожидать чистоту и святость прекрасного чувства ЛЮБОВЬ.
